План уроку: № 14; № 15;№16 «Історія кераміки »

План уроку: № 14; № 15;№16

з предмета «Історія кераміки ».

Тема№6

Тема уроку №14; №15;№16 Історія кераміки України. Діяльність мистецько-керамічного технікуму(першого закладу,що готував художників для художньо керамічної промисловості).

Заснування музеїв  кераміки в Україні(Київ,Опішня)

Кам'яне́ць-Поді́льська худо́жньо-промисло́ва шко́ла — навчальний заклад у Кам'янці на Поділлі, який проіснував з 1905 р. до 1933 р. Навчальний заклад заснував маляр В'ячеслав Розвадовський, та пізніше керували ним Миколa Роот та Володимир Гагенмейстер. За поширення народного подільського мистецтва школа була розгромлена більшовиками та майже усі її викладачі були знищені радянською владою.

В'ячеслав Розвадовський заснував мистецьку школу з українською мовою навчання для дітей із незаможних сімей, а також інтернат при ній. Утримувалась школа на кошти місцевого земства, а підпорядкована імператорській Академії мистецтв в Санкт-Перербурзі. Розвадовським була запроваджена шкільна форма - подільський народний одяг.

В закладі було створено керамічне відділення, що базувалося на зразках подільської кераміки.

В 1908 році школу закрили, а В. Розвадовський покинув Кам'янець-Подільський через переслідування за національні погляди на процес освіти в художній школі.

15 грудня 1908 р. в Кам'янці-Подільському відкрили художньо-промислову навчальну майстерню, яка спеціалізувалася на керамічному виробництві, та вечірні рисувальні класи при ній. Завідувачем майстерні призначили Миколу Федоровича Роота. Микола Роот (1871—1960) народився в Петербурзі в заможній естонській родині. В 1888—1900 рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв та на педагогічних курсах. Удосконалював майстерність у Франції. Викладав малювання в Єревані та Ревелі. Роот — член Кам'янець-Подільського товариства образотворчого мистецтва та Товариства вчителів малювання в Петербурзі. Крім спеціальних предметів (малювання, технічне креслення, ліпка), чільне місце у виробничому процесі займала практична робота в лабораторії та керамічному цеху, де було п'ять пічок для випалювання керамічних виробів і сушарка. Вечірні рисувальні класи відвідували жителі міста. Серед них Кость Широцький — майбутній мистецтвознавець, літературознавець і педагог, Володимир Січинський — син дослідника подільської старовини Юхима Січінського.

З листопада 1916 р., завідувати майстернею в Кам'янці-Подільському призначили Володимира Гагенмейстера. Його полонило чарівне Поділля з його фольклорним багатством. В. Гагенмейстер, понад усе, був художником. Він почав досліджувати українську культуру, народномистецьку спадщину краю. Художні майстерні було перейменовано на художньо-промислову школу, з'явились нові відділення. В школі поглиблюється вивчення спеціальних художніх предметів. Більше уваги звертається на вивченні рисунка, акварельного живопису, творчого рисування, ліплення, технології керамічної справи і декоруванні керамічних виробів, виробництві орнаментальних виробів, килимарстві, вишиванні на основі подільських мотивів. Був створений міцний і дружній колектив педагогів. Викладачі і учні подорожували по селах Поділля (переважно пішки), збирали етнографічні матеріали, робили замальовки розписів, виявляли народних умільців. В положенні Кам'янець-Подільської художньо-промислової школи було зазначено, що її завданням є «розвивати існуючі художні промисли на Поділлі та сприяти відродженню народного мистецтва».

Школа мала й літографську майстерню, було придбано невеликий друкарський верстат, ,виникло шкільне видавництво. Так почали виходити альбоми, присвячені окремим видам народного мистецтва Поділля – вишивці, стінним розписам, гутному склу, народному одягу тощо.

При школі був заснований художній музей.

По Україні у двадцятих роках існували доволі численні осередки ужиткового мистецтва. Влада підтримувала їх, оскільки вони виробляли речі на експорт. Українські народні килими й вишивки складали на той час основу експортної номенклатури на ринках Німеччини, Англії, Франції, Австрії, Сполучених Штатів Америки. На експортних виставках це були найцікавіші експонати. Як відомо, на Всесвітній декоративній виставці в Парижі 1925 року українським вишивкам було присуджено велику медаль.

Освіта в Подільській художньо – промисловій школі Кам’янця повністю відповідала меті(положення 10липня 1902року): підготувати умілих і досвідчених діячів для вітчизняної художньої промисловості, художників і разом з тим спеціалістів - техників, які могли не тільки творити проекти а і вміли особисто виконувати їх в матеріалі.

   Музеї  кераміки в Україні ( Київ, Опішня )

Київ

Музей Івана Гончара – легендарна скарбниця, утворена звитягою однієї Людини. Із середини 1950-х років талановитий митець Іван Макарович Гончар (1911 – 1993) в умовах протистояння тоталітарному режимові провадив титанічну збирацько-народознавчу роботу, в результаті якої постала збірка перлин народних старожитностей XVI – XX ст., а його хата-майстерня перетворилася на своєрідний «Ноїв ковчег» української культури.

1993 року в Києві створено державний Музей І.М. Гончара. Згодом він перетворився на Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (1999), а 2009 – здобув статус «національний», що розбудовується за дороговказами свого Засновника: надбання української культури мають бути відкритими для суспільства, висвітлюватися вповні, віднаходити своє спадкоємництво й розвиток у всіх сферах життя нації.

Нині збірка Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» налічує понад 20 тисяч творів народного мистецтва, предметів традиційного побуту й звичаєвої обрядовості, стародруків, архівних матеріалів, живописних і скульптурних робіт І.М. Гончара.

При Центрі діють: студія української народної вишивки, клуби народної пісні і танцю, відбуваються майстер-класи з різних галузей народного мистецтва, проводяться мистецькі «вечорниці», фольклорні свята і фестивалі, ярмарки народних ремесел, організовуються конференції, круглі столи, семінари-практикуми.

Цей науково-мистецький і культурно-просвітницький заклад перетворюється на один із провідних осередків збереження і примноження національної культурної спадщини, формування духовно повноцінної нації, як про це мріяв його незабутній фундатор: “Усе, що ви побачите в Музеї, хай збудить у вас почуття палкої, найщирішої любові до поетичної душі Матері-України і хай любов ця стане могутнім стимулом для її прекрасного майбутнього та буйного розквіту”.

Збірка гончарства, яка налічує понад півтори тисячі експонатів, охоплює майже всі регіони України (Покуття, Львівщину, Поділля, Полісся, Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину) і провідні гончарні осередки (Косів, Кути, Пістинь, Коломия, Сокаль, Гавареччина, Смотрич, Бар, Бубнівка, Адамівка, Товсте, Опішня, Міські Млини, Дибинці, Васильків, Обухів, Головківка, Глинськ, Цвітне).

Кераміку збірки можна класифікувати за такими групами: вироби вжиткового призначення (макітри, горщики, тикви, миски, глечики, слоїки тощо), декоративно-ужиткового характеру (іграшки, скульптурна пластика), архітектурно-будівельна кераміка (кахлі). Надзвичайно важливим є те, що Іван Гончар збирав простий вжитковий посуд, представлений рівноправно з виробами, багато прикрашеними підполив’яним розписом, розуміючи, що без цього неможливе комплексне дослідження регіональних особливостей гончарства.

Кожний район гончарного промислу мав власні художні особливості виробів, які залежали від природних властивостей сировини, технологічного рівня виробництва та місцевих традицій. Майже кожен осередок мав провідних майстрів із яскравими творчими індивідуальностями.

Центри гончарства Середньої Наддніпрянщини репрезентовано в колекції виробами майстрів Дибинців, Обухова, Василькова, Головківки та інших осередків. Зокрема, обухівські гончарі розписом мисок виділяли їх конструктивні частини – стінки, вінця, денце. Оригінальні миски, оздоблені рослинними мотивами з доповненням рисок, “гребінців” та зооморфних сюжетів виготовляли в с. Дибинці. Гончарство Василькова прикметне передовсім великими глибокими мисками, оздобленими фляндрівкою.

Центри гончарства Полтавщини найповніше представлено керамікою Опішні, Міських Млинів, Постав-Муки. Заслуговує на увагу серія робіт опішненських гончарів періоду діяльності в містечку земських гончарних майстерень. Деякі з них маю
ть авторські підписи, вигравірувані на денцях (Федір Чирвенко, Федір Кариков, Василь Поросний, Никифор Візир). Опішнянську кераміку повоєнного часу виготовлено такими відомими в світі майстрами, як Іван Білик, Олександра Селюченко, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло, Михайло Китриш. У музеї зберігаються понад 40 свистунців та декоративних скульптур Ганни Павлівни Діденко, “монетка” (іграшковий посуд) Гаврила Никифоровича Пошивайла.

Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли майстри давніх гончарних центрів Львівщини – Гавареччини і Сокаля. Заслуговують на увагу оригінальні за формою (грушоподібні баньки і близнята) та декором (ритування, розпис ангобами та зелені напливи поливи) вироби Василя Шостопальця із Сокаля 1860-х – 1870-х рр. Іванові Макаровичу пощастило поповнити свою колекцію двома рідкісними для музеїв Києва датованими баньками цього майстра та кількома сокальськими кахлями.

У музеї зберігається також група виробів (свистунці, глечики) початку ХХ ст. гончаря Григорія Малинки з Глинська, що на Сумщині.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі діяли понад 200 гончарних осередків, вироби яких користувалися значним попитом. Своєрідним стилем відзначається, зокрема, кераміка Бару, Смотрича, Адамівки, Бубнівки. З-поміж подільських гончарів особливої уваги заслуговують брати Герасименки із с. Бубнівка, які виготовляли миски традиційних форм та оздоблювали їх рослинними і геометричними орнаментами. Своєрідності гончарству Адамівки надають оригінально оздоблені вироби Якова Бацуци та його доньки Олександри Пиріжок.

Смотрич, давній гончарський центр із самобутніми стильовими особливостями, відомий з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У колекції є група робіт видатного гончаря Карпа Білоокого – миски, вкриті білим ангобом і розписані яскравим рослинним орнаментом, птахами.

Полісся представлене глиняними виробами північної Київщини. Гончарі цього регіону застосовували досить прості техніки та засоби декорування: розпис кольоровими ангобами та лискування для “димленого” посуду. Переважно, це був посуд, що застосовувався у повсякденні.

Збірка покутської кераміки дає досить повне уявлення, насамперед, про творчість гончарів Косова: кахлі та миски славетного майстра Олекси Бахматюка, миски Михайла Баранюка та його сина Йосипа. Творчість гончарів Пістиня представлено мисками Петра Кошака та Дмитра Зінтюка.

Щодо асортиментного складу колекції, то, як уже зазначалося, у ній є практично всі різновиди української народної кераміки – від великих макітер, горщиків та мисок до зооморфної пластики, іграшок, кахель. За ними можна ґрунтовно вивчати технологічні особливості українського гончарства.

У цілому ж гончарна збірка Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” є унікальною. Вона досить повно висвітлює специфіку цього провідного для України виду народного мистецтва.

Аліна Чашкова,
мистецтвознавець,

Опішне

11 березня 1986 року в Опішному, за дорученням Ради Міністрів України, засновано Музей гончарства. Через три роки (03.11.1989) прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етно-мистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України. 2001 року Музею-заповіднику надано статус національного. З 2016 року — член Національного комітету міжнародної Ради музеїв «ІСОМ». Нині заклад постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.

Музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів (близько 55000). У ній представлено творчі досягнення мистців усіх історико-етнографічних регіонів України, провідних національних шкіл художньої кераміки. Не мають аналогів у країні та за її межами й музейна Національна галерея монументальної та садово-паркової глиняної скульптури, Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України та інших країн.

Домашнє завдання: Вивчення теми , конспект. Підготуватись  до тестування з історії кераміки.