Основи пластичної анатомії урок №22,№23,№24,№25

План уроку№22,№23,№24,№25

з предмета «Основи пластичної анатомії»

Тема:№9

Тема уроку №22,№23,№24,№25 Пропорції людської фігури.Центр тяжіння.

ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ

Закономірності будови людського тіла намагалися визначити ще в Давньому Єгипті. Вчення про пропорції вдосконалювали й майстри грецького класичного мистецтва, але більшого розвитку воно досягло лише в епоху Відродження. Завжди вважалося, що ідеальною формою тіла людини є та, в якій усі частини мають правильні співвідношення. А тому вона стає зразком та каноном у зображенні. Канон має й одиницю виміру — т. зв. модуль, а співвідношення всіх частин тіла людини називають пропорціями. Незважаючи на те, що природна форма людського тіла залишається незмінною, краса і пропорційність у різні епохи сприймалися художниками по-різному, тому й канонів було безліч, а через це змінювалися й модулі. Так, у єгипетському каноні за модуль брали довжину середнього пальця руки. У греків, а пізніше у видатного представника доби Відродження Леонардо да Вінчі за канон правила голова, а у Вітрувія (І ст. н. е.) — кисть руки, натомість у Альберті — стопа, тимчасом як А. Дюрер визначав та застосовував свій канон виключно за математичними розрахунками. Одні канони наближалися до натурних відношень, тому що будувалися на основі вивчення живого тіла, інші були надуманими. Але в навчальному і творчому процесі для художника важливі були не абсолютні, а відносні розміри людини, за якими визначаються характерні людські риси в зображенні.

Пропорцій фігури людини

^{Пропорції}^{чоловічої}^і^{жіночої}^фігури

^{Переходячи}^до^{малювання}^фігури^людини^,^{необхідно}^{познайомитися}^з^{основними}^{пропорціями}^{людського}^тіла⁽^{чоловіка}^і^жінки^,^{дитячої}^фігури^в^{певному}^віці^).

^Зміна^{пропорцій}^у^людини^{відбувається}^у^зв^'^язку^із^{зростанням}^і^віком^.^{Художники}^завжди^{прагнули}^{створювати}^{досконалий}^образ^людини^,^в^якій^все^було^б^{гармонійно}^і^{відповідало}^{естетичним}^{ідеалам}^{суспільства}^.^Шляхом^{порівняння}^одних^часток^тіла^з^іншими^бу^ли^{прийняті}^певні^канони^—^{система}^{типових}^{розмірів}^тіла^,^що^{приймаються}^за^зразок^.

^{Одиницю}^міри^,^яка^{береться}^для^{побудови}^цього^канону^,^{назвали}^{модулем}^.

^Таким^{модулем}^{служить}^{зазвичай}^голова^людини^,^яка^{відноситься}^до^{зростання}^людини^в^{пропорції}^1:8,^тобто^{укладається}^у^всій^фігурі⁸^разів⁽^мал^.¹^).

^{Пропорції}^,^приня^т^і^за^{ідеальн}^і^,^були^різні^в^разн^ий^час^і^в^різних^{країнах}^.^Так^,^в^{Давньому}^Єгипті^і^в^{Древній}^Греції^ці^{пропорції}^сильно^{відрізнялись}^від^{пропорцій}^,^{прийнятих}^за^зразок^за^часів^{середньовіччя}^,^а^{останні}^,^в^свою^чергу^,^{відрізнялися}^від^тих^,^які^{панували}^в^епоху^{Відродження}^і^які^описав^Леонар^до^та^Вінчи^.^Вони^схожі^з^тими^,^які^і^зараз^ми^{приймаємо}^за^зразок^,^тобто^1:8.

^Мал^.¹^.^{Пропорції}^фігури^{дорослої}^людини^:^а^-^опора^на^д^в^і^ноги^,^в^—^опора^на^одну^ногу

^{Спереду}^по^висоті^фігура^{ділиться}^на^дві^рівні^{частини}^в^місці^{верхнього}^краю^{лонного}^{зрощення}^.^По^ширині^фігура^{вписується}^в^{квадрат}^,^тобто^ширина^{розпростертих}^рук^разом^{розпростертих}^ніг^разом^з^{шириною}^плечей^{дорівнює}^{зростанню}^людини^,^ширина^плечей^—²^{модулям}^голови^,^шиї^—^{обхвату}^ікри^.

^Перший^модуль^—^висота^голови^.

^Другий^модуль^{відкладається}^від^{підборіддя}^до^рівня^грудей^,^третій^—^до^талії^,^{четвертий}^—^до^лінії^стегон^.^Лінія^коліна^падає^на^шостий^модуль^,^п^'^ята^{опорної}^ноги^—^на^{восьмій}^.^Рука^в^{опущеному}^{положенні}^кінцем^{середнього}^пальця^{доходить}^до^середи^н^и^стегна^,^а^лікоть^руки^{знаходиться}^на^рівні^талії^.

^{Чоловіча}^і^жіноча^фігури^мають^ряд^{відмінностей}^.^{Приведемо}^{найзагальніші}^без^{врахування}^{вікових}^змін^.^{Чоловік}^{зазвичай}^вище^рос^том^,^плечі^у^нього^ширші^,^а^таз^вужчий^,^ніж^у^жінки^,^верхні^і^нижні^{кінцівки}^довші^,^шия^,^{навпаки}^,^{коротше}^.^На^місці^{грудних}^залоз^у^{чоловіка}^{знаходяться}^великі^грудні^м^'^язи^.

^{Пропорції}^фігури^дітей

^У^дітей^{пропорції}^{постійно}^{змінюються}^в^{процесі}^{зростання}^,^тому

^діти^об^'^єднані^в^такі^вікові^групи⁽^мал^.2^):

^I	^—^від^1,0^до^3,0^років
^II	^—^від^3,5^до^7,5^років
^II	^—^від⁸^до¹¹^років
^IV	^—^від¹²^до¹⁴^років
^V	^—^від¹⁵^до¹⁷^років

^Мал^.²^.^{Пропорції}^дітей⁽^{дівчаток}⁾

^У^{пропорціях}^даних^{вікових}^груп^можуть^бути^окремі^{відхилення}^.^Так^,^у^дітей^1...3^років⁽^{ясельний}^вік⁾^висота^голови^{відноситься}^до^{довжини}^тіла^як^1:4^або^1:4,5,^шия^у^міру^{зростання}^пост^упово^{подовжується}^,^чому^плечі^стають^{нижчими}^і^{ширшими}^,^живіт^{опуклий}^,^{лопатки}^{виступають}^,^хребет^{зігнутий}^,^а^{постава}^має^деяке^{відхилення}^назад^.^До^{чотирьох}^років^дитя^стано^вится^|^{стрункіше}^,^ноги^{подовжуються}^,^грудна^клітка^товщ^ішає^,^{опуклість}^живота^{зменшується}^.^{Відбувається}^зміна^{пропорцій}^і^висота^голови^{відноситься}^до^{довжини}^тіла^як^1:5^або^{1:5,5 (4...7}^років^).

^У^{молодших}^{школярів}^{(7... 11}^років⁾^фігура^знов^{перетворюється}^:^{стрункішає}^за^{рахунок}^{подовження}^ніг^,^зникає^{опуклість}^живота^,^{окреслюється}^талія^.^Висота^голови^{відноситься}^в^{довжині}^всього^тіла^як^1:6^або^1:6,5.

^З^віком⁽^у^11...14^років⁾^у^дітей^{поступово}^{виявляються}^{статеві}^{відмінності}^,^{хлопчики}^по^фігурі^по^{чинають}^{відрізнятися}^від^{дівчаток}^.^{Дівчатка}^по^{чинають}^швидко^{формуватися}^в^{12... 13}^років^,^{хлопчики}^в^{13... 14.}^Висота^голови^в^тих^і^інших^{відноситься}^до^{довжини}^тіла^як^1:7^або^1:7,5.^У^{дівчаток}^з^'^{являється}^{округлість}^грудей^,^стають^{ширшими}^за^стегно^,^{виявляється}^лінія^талії^.^У^{хлопчиків}^{розширюються}^пле^ч^і^,^{виявляється}^талія^,^ноги^{подовжуються}^,^а^{пропорції}^в^цілому^{наближаються}^до^{дорослих}^.

^{Наступна}^сама^старша^група^дітей^—^{підлітки}^{(14... 16}^років^).^{Пропорції}^тіла^{підлітків}^{подібні}^{дорослим}^.^Висота^голови^{відноситься}^до^{довжини}^тіла^як^1:7,5^або^1:8.^При^цьому^руки^і^ноги^ще^тонкі^,^а^тулуб^,^в^{порівнянні}^з^{дорослою}^{фігурою}^,^{короткий}^.^Все^це^робить^фігуру^{підлітка}^легкою^і^{стрункою}^.

ЦЕНТР ВАГИ І РІВНОВАГА

Центр тяжкості - це точка, до якої може бути додана рівнодіюча сил тяжіння всіх частин тіла, т. е. місце, де як би зосереджена вся вага тіла. Стосовно цієї точки частини тіла автоматично розташовуються так, щоб тіло зберігало рівновагу. Для художника знаходження центру ваги набуває найбільше значення в стоячій позі, особливо якщо модель стоїть на одній нозі. Якщо фігура в стані спокою центр тяжіння знаходиться в області крижів трохи вище середини зростання, але при нахилах він переміщається в напрямку нахилу (мал. 1).

Площа опори для людини, що стоїть - це площа, яка лежить між підошвами його ніг з додаванням тих ділянок площи, на яку вони спираються. Рівновага тим стійкіше, чим ширше площа опори, тому якщо хочуть стояти стійко, широко розставляють ноги. Чим менша площа опори, тим менш стійка рівновага, наприклад, у людини, що стоїть на одній нозі, вся площа опори - це площа, займана підошвою цієї ноги. У сидячої фігури площа опори більше, а у лежачої - ще більше. Тіло буде в рівновазі, якщо вертикаль, опущена з центру ваги, падає на площу опори. Чим ближче до краю опорної площі падає ця вертикаль, тим менш стійка рівновага

При нахилах фігури вертикаль наближається до краю опорної площі, а при сильних нахилах виходить за її межі, тому при сильних нахилах тулуба треба переміщати центр ваги назад, а для цього переносити частину тулуба в протилежну сторону. Наприклад, при нахилах вперед таз переноситься назад (спробуйте нахилитися вперед, ставши впритул п'ятами до стіни; це не вдасться: тулуб буде падати, так як таз не можна перенести до заду). Якщо нести в одній руці тяжкість, наприклад відро з водою, то тулуб треба відхилити в протилежну сторону, а якщо води багато, навіть витягнути вільну руку. Не можна встати зі стільця, щоб не нахиливши тулуб вперед. Таких прикладів при явній втрати рівноваги безліч. Але тіло прагне до найбільш стійкого спокійного стану навіть тоді, коли рівновага явно не втрачається.

Мал. 1. Різне положення тіла людини:

І- Нестійке положення (ліворуч), стійке положення (праворуч); II - незначне перенесення ваги вперед, що сприяє поступальному руху при ходьбі; III - значне переміщення ваги тіла вперед - сприяє швидкому бігу; IV - рівномірний розподіл ваги тіла при підйомі і опусканні навпочіпки; V - перенесення ваги тіла і вантажу вперед для підйому на сходи; VI - якщо ступні не можна помістити

під сидінням, необхідно при підйомі перемістити частину ваги тіла вперед; VII - при переміщенні ступень під сидіння можна підніматися плавно; VIII - стоячи впритул до стіни, нагнутися не можна - можна впасти; X - необхідно відступити від стіни, щоб перенести частину тіла назад, вигнувши таз; X - використання втрати рівноваги при нанесенні удару(а - в боксі, б - при рубці дров)

Це прагнення до стійкості і спокою найлегше побачити, якщо поставити натурника в вільну позу, що спирається на одну ногу і з іншого відставленою ногою, чи не поправляти його і дати самому прийняти зручне положення. У цій позі таз буде віднесений в сторону опорної ноги і нахилений в сторону відставленою, грудна клітка теж віднесена в сторону опорної ноги. Решта частини фігури: шия, голова, плечовий пояс, руки - теж займуть положення, найбільш що сприяє повному збереженню рівноваги, т. е. найбільш зручне. Якщо спробувати це на собі, ставши самому в ту ж позу (бажано перед дзеркалом) і, прийнявши найбільш спокійне зручне положення, потім навмисне перемістити якусь частину тіла - змінити нахил голови, перемістити руку, підняти плече, то можна помітити або невелике коливання всій постаті, або незначне переміщення її частин - руки, лопатки, голови, шиї; тіло автоматично компенсує навіть малу втрату стійкості, яку викликав навмисний рух.

Взаємодія частин тіла для збереження гармонійного рівноваги і є основою пластичності фігури.

Порушення рівноваги і пов'язані з цим нахил, падіння або кидок тіла автоматично використовуються людиною при рухах. Якщо людина піднімається зі стільця, він порушує рівновагу нахилом тулуба вперед, і це допомагає йому піднятися. Нахил вперед при підйомі на сходи або в гору допомагає підйому. При бігу та стрибках нахил і падіння тулуба вперед підсилюють рух. При рубці дров, метанні списа умілий ривок тулуба дає більший ефект, ніж м'язова робота рук. Якщо в рукопашному бою (боксі) боєць з розмахом всього тулуба, т. е., використавши втрату рівноваги, завдасть удару противнику, він повинен для відновлення рівноваги потрапити в нього, т. е. зустріти опір. Якщо ж він не потрапив в противника, то впаде, або для збереження рівноваги повинен швидко переступити ногами в напрямку удару.

Звичайно, художник не може точно визначати місце розташування і переміщення центру ваги. Треба лише мати чітке уявлення про це і, спостерігаючи і працюючи над натурою, виробляти в собі відчуття пропорційності і пластичності фігури.